Головна

Реєстрація

Вхід
Неділя, 19.11.2017, 15:20
Вітаю Вас Гість | RSS
МЕНЮ
Категорії цікавого
Агресія проти України
ЗНАТИ, ЩОБ ВИЖИТИ
Історії війни
Загальні новини
Резонанс
Геополітика
Економіка і внутрішня політика
Ротація влади
Корупція
Міжнародна економіка
Енергетична безпека
Самооборона
Ініціатива 1-го Грудня
Особистості
Козацькому роду нема переводу
Памятаймо
Світ про нас
Бізнес
Новини культурного простору
В здоровому тілі - здоровий дух
Екологія
Освіта
Соціум
Життя...
Не салом єдиним...
Гу-мор
Корисності
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
free counters
Головна » 2014 » Вересень » 11 » Вихід з оточення: "Ми їли кукурудзу, насіння, пили дощову воду"
15:02
Вихід з оточення: "Ми їли кукурудзу, насіння, пили дощову воду"

Капітан Андрій Вовкунович - командир одного з відділень 40-го батальйону територіальної оборони ЗСУ. Він вивів свою групу з оточення бойовиків з-під Савур-Могили. На вигляд йому до 35 років, але здається, він народився вдруге, бо понад два тижні зі своїми солдатами боровся за життя.

Історію, від якої стає моторошно, він розповідає буденно, як про звичайну роботу.

"Українська правда" зустрілася з Андрієм в аеропорту Маріуполя, де він разом з іншими бійцями чекав на нагородження від президента.

- Розкажіть, Андрію, як ви виходили? Що довелося пережити?  З вами були поранені?

- Ні, не було, дякувати богу. Тобто група вийшла без 300, без 200.

Ми виходили без техніки, пішки, у формі зі зброєю. Вийшли обманним шляхом - зробили вигляд, що йдемо в один бік, а пішли в інший.

Йшли 16 днів, нас було 21 разом зі мною. Я пам'ятаю кожну хвилину, але розповідати доведеться це кілька діб.

Йшли полями, посадками, від джерельця до джерельця по карті. Вночі йшли, вдень відпочивали.

Уявіть собі: 21 людина без їжі і води. Вночі холодно. Спали просто на землі, рядком, притулившись один до одного - таким чином зігрівалися. Якщо хтось перевертався на інший бік, то всі 20 також переверталися.

- Коли ви відходили, місцеві допомагали чи навпаки? 

- В одному у населеному пункті нас і здали. Нам не було що їсти, ми були на кукурудзяному полі. Хтось необдумано взяв і облущив кукурудзу і лишив її. А то ж зразу помітно.

От хтось з місцевих "ДНРівцям" і сказав, що є сліди. Вони прийшли вночі і обстріляли посадку. А нам довелося бігати із посадки в посадку

Не всі місцеві раді українським збройним силам. Загалом виходить 50 на 50: хтось радий, а хтось ні.

- А як ви виживали?

- Ми їли кукурудзу, насіння соняшників. Дощ йшов, то ми пили дощову воду. Брали плащпалатки, в них під час дощу набиралася вода, от її і пили.

А останні 5 днів сиділи без води і без їжі. Місцеві здали нас, тобто передали по ланцюгу інформацію про нас з села в село, і нам перекрили всі джерела.

Перекрили доступ до води - в тих місцях, де вона є, всюди сиділи їхні "секрети". Як тільки ми підходили - нас одразу обстрілювали.

- Вам було страшно?

- Страшно було. Тільки дурний не боїться. Було страшно, коли вперше під мінометний обстріл потрапив. А потім якось звикаєш. Поки відходили, неодноразово доводилось тримати бій. І на засідки наривались не один раз.

- На момент вашого виходу хтось з наших ще залишався у оточенні?

- Не впевнений, але мені здається, що ми останні. Принаймні я крім "ДНРівців" та росіян, нікого не бачив. Вночі бачив двічі колони російської техніки. Дві колони приблизно до 25 машин в кожній.

Коли виходили, я наших не бачив. Хоча, можливо, я не повністю володію інформацією.

Ми вийшли в 60 км від Маріуполя. Спочатку ми попросили води, бо дуже хотілося пити. А потім трішечки гарячого. Після п'яти діб голодування я сказав групі, що можна трохи гарячого, потім через три години знову трохи. А вранці більш менш нормально поснідали пацани.

Найсмачнішим був борщ. А ще я нарешті спав у наметі. Таке враження було, що це був п'ятизірковий готель.

А потім, щоб нас доправити в Маріуполь, командир того батальйону дав людину і машину. Нас сюди привезли, перевдягнули. Я нарешті поголився, помився, став схожим на людину.

Зараз у хлопців настрій бойовий. Тільки нам дадуть 10 діб перепочинку, бо ми у зоні АТО на Донбасі дуже довго. Найголовніше, що я живий і здоровий, що я повернуся у Львів до дітей, що вони тата побачать.

 - Чи був у вас весь цей час зв'язок з керівництвом?

- Був. Вони не могли нас виводити, бо кільце замкнулося, коли бойовики відвоювали Амвросіївку. Ми самі йшли, наші не знали, де ми.

- Добровольчі батальйони весь час говорять, що їх зраджує командування. У вас є претензії до керівництва?

- Ніхто нікого не зраджував. Командування підтримувало нас, в телефонному режимі робило все, щоб нас витягнути. Але ми всі - дорослі люди і розуміємо, що вони - не боги, і чудес не можуть робити. Але жодного разу не було такого, щоб командування нас "кинуло". Дуже погано, що на той момент (момент виходу з оточення - УП), в Амвросіївці вже включили роумінг...

- Який роумінг? Російський?

- Так, звичайно. У мене за 2 дні 2 тисячі гривень з телефону роумінг з'їв.

- Як ви вважаєте, чи був сенс так довго тримати сектор Д?

- Утримуюсь від відповіді.

Джерело

Категорія: Історії війни | Переглядів: 194 | Додав: Gaidamaka | Теги: виживання
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Друзі сайту
Сайт українських майстрів. Ляльки, дерев'яні вироби, амулети... Твоє радіо parazitakusok Третя паралель - переклад коміксів українською мовою
Календар
«  Вересень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Міні-чат
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz