Головна

Реєстрація

Вхід
Субота, 24.06.2017, 16:43
Вітаю Вас Гість | RSS
МЕНЮ
Категорії цікавого
Агресія проти України
ЗНАТИ, ЩОБ ВИЖИТИ
Історії війни
Загальні новини
Резонанс
Геополітика
Економіка і внутрішня політика
Ротація влади
Корупція
Міжнародна економіка
Енергетична безпека
Самооборона
Ініціатива 1-го Грудня
Особистості
Козацькому роду нема переводу
Памятаймо
Світ про нас
Бізнес
Новини культурного простору
В здоровому тілі - здоровий дух
Екологія
Освіта
Соціум
Життя...
Не салом єдиним...
Гу-мор
Корисності
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
free counters
Головна » 2011 » Січень » 17 » Фінансування громадських організацій
10:40
Фінансування громадських організацій
Україна зараз коштує нам занадто дорого - і занадто дешево водночас.
Більшість з нас, громадян України, отримує "тіньову" зарплату або "тіньові" прибутки, і, по суті, не платить податків - або приховує їх більшу частину від влади.

Це - справедливо: ми не хочемо спонсорувати їхні нові лімузини і чартерні перельоти, хатинки на Кайманах за кошти розпиляного бюджету і прокладені дороги до "мисливських клубів". Але "разом з купіллю ми вихлюпуємо і дитину".
 
Що маємо?
 
Ми знаємо, що нашу державу влада утримує за залишковим принципом - ганебний стан армії, освіти, медицини є прямим підтвердженням цього. Ми вже мусимо платити за освіту і охорону здоров'я.

Замість нормальних податків ми щоденно платимо податок на корупцію і неефективну державу.

В українську ціну пошитих у Франції нових штанів входить хабар на митниці, витрати на амортизацію транспорту, що перевіз її розбитими українськими дорогами, і на ДАІ, хабарі, котрі має заплатити орендодавець, плюс націнка податкової, котра вважає, що "збиток у звіті писати не можна".

В ціну української квартири входить хабар міським чиновникам за дозвіл на забудову, неформальні доплати всім погоджувальним службам, плюс, наприклад, оплата ціни депутатського мандату власнику будівельної компанії, щоб захистити бізнес від рейдерства.
Українські комунальні платежі - це суміш доплат за зруйновану інфраструктуру, за боржників-сусідів, копійка на політичні бонуси комунальним керівникам і на надприбутки кіпрським офшоркам, що стоять за різними "-газами" і "-енерго".

Отримуючи довідки, ми безкоштовно надаємо державі логістичні послуги з транспортування документів, марнуючи свій робочий час в чергах. І так - по суті, з усім, що нас оточує.
Час рахувати наші гроші.
 
Новий Азаровський податковий кодекс - логічна частина бідономіки латиноамериканського типу, де велика олігархія жирує, а решта населення - біднота, котра має бути вдячна за подачки, щоб не вмерти від голоду.

Основна його мета - знищити економічно самодостатніх людей як клас. Тому ми повинні захищатися - і підводити під цей захист економічне обгрунтування.

Нормальної держави неможливо збудувати без нормальної влади - нормальних партій, і нормального контролю за владою - нормальних громадянських організацій. Скільки це коштує?
 
Скільки коштує дія?

Хто з нас коли-небудь платив за СВОЮ участь в громадському дійстві? Хто знає, скільки коштує оренда "озвучки", друк листівок, підготовка плакатів і прапорів?

Скільки коштує найдешевша найпримітивніша громадська дія - наприклад, пікет чисельністю 10 волонтерів тривалістю одну годину? Основні статті витрат - листівки, хоча б кількасот штук, лозунги - ватмани плюс маркери в дешевому варіанті, біла тканина плюс балончики - в дорожчому, плюс палиці для тримання, мегафони і батарейки для них, оплата зв'язку для координації і контакту з журналістами.
 
Орієнтовно - більше 100 гривень - і це при повній відсутності оплати праці і часу, і тому, що капітальні речі типу мегафона вже давно є.

Можна пояснити це на предметному прикладі.

Еквівалент пляшки пива 4 гривні - це 20 листівок формату А4 на ксероксі або 50 таких листівок при різографному друці, але якщо друкувати 500 листівок, тобто треба скинутися на 10 умовних пляшок пива. Ніби й недорого, але якщо це все падає на трьох-п'ятьох активістів, плюс зв'язок, плюс часові витрати - воно влітає в копійку.

Для системної діяльності просто неформальної групи активістів недостатньо - з часом актив вигорає, життєві проблеми і труднощі змушують покинути громадську діяльність - та й тяжко діяти, забираючи вечори в родини і втікаючи на акції в обідню перерву з роботи. В цьому також - причина невисокої активності громадян.

Потрібні інституції і люди, що займаються громадською дією системно, протягом робочого дня - стратегічно планують, виробляють ідеї, готують петиції і комунікують з владою, координують волонтерів, спілкуються з пресою, наповнюють веб-сайт і видають свою газету.

Це - оренда приміщень плюс зарплата плюс витрати на дію, а це - більше, ніж 100 гривень щодня.
 
Механізми фінансування громадської дії

Гуцульське весілля, котре збирає більше 300 чоловік і триває два дні, а інколи ще й окремо в селі чоловіка, а за тиждень - у дружини, може собі дозволити провести навіть найбідніша родина. Чому? Як? Невже продає для цього землю, позичає в банку під кабальний процент чи роками сидить на заробітках?

Відповідь: ні. Воно - економічно самодостатнє: в кінці весілля кожен гість складає "повницю" - дарунок грішми. Біля молодих сидить весільний староста, котрий акуратно записує всі суми в зошит і оголошує всьому весіллю - "Михайло Палійчук з родиною обдарували молодих на двісті долярів і чотириста гривень, дай їм Боже щастя, здоров'я і многая літа".

І це - окрім дарунка молодим, котрий дарується на початку свята. Мінімум "повниці" - 200 гривень, вона зобов'язує молодят прийти на весілля до тих родин, котрі були у них - це може бути і через 10, і через 20 років, проте ніхто не забуває того обов'язку.
Таким чином, кожен начебто оплачує свою участь у весіллі, і всі витрати повертаються, а часто - ще й лишається трохи зверху.

Звичайно ж, місцева економіка враховує цю традицію, і найбільш його витратна стаття - горілка - дається на місцевих гуртівнях в борг, а залишок завжди можна повернути, не переплачуючи зайвого. Родина, а це - мінімум половина учасників весілля, завжди допомагає. Хто - харчами, м'ясивом, консерваціями чи грибами, хто посудом, транспортом, і просто - робочими руками, хто пробував гуцульські голубці - той знає, скільки там праці.

Чи готові ми платити за громадську дію? Ми знаємо, що за 2-годинне кіно ми можемо заплатити, наприклад, 30 гривень - а чи можемо заплатити стільки за двогодинний мітинг, розуміючи, що фінансуємо не тільки батарейки до мегафона і листівки, а й організацію, що зробила цей мітинг?

А чи готові ми платити 30 гривень щомісяця, якщо побачимо ефективну діяльність?
 
Відповідальність і контроль.

Такий прецедент у нашому житті вже є: це - Майдан. На жаль, йому бракувало прозорості і контролю - але він створив прецедент самофінансування і був незбитковим. Отже - ми можемо робити це одноразово, але ще не вміємо робити це системно.
Саме тому на мітингах повинні почати збирати гроші - і почати звітувати за витрати. Те, що коштує - те цінується. Халяви не буде - ні для громадян, ні для самих активістів. Халява демотивує і розбещує, халява не творить довіри.

Найбільш ефективним прикладом системної громадської економіки є церква: пожертви плюс невелика торгівля - хрестики, свічки, ікони, церковна література. Її ресурси контролюються церковною громадою, котру очолює церковний староста. Священник є, по суті, "виконавчим органом" церкви - адже його можуть перекинути в іншу місцевість у будь-який час, та й у спадок парафію неможливо передати.
З часом саме такі принципи мали б стосуватися і наших стосунків з державою. Громадські і партійні активісти надають послуги по підтримці демократії і захисті наших прав - а ми, громадяни, їх оплачуємо, відповідно до якості надаваних послуг.
Мова йде про, по суті, добровільне оподаткування - і чим більше громадян скидатиметься, тим меншим буде такий "податок на демократію".
Українська діаспора вже багато разів сплачувала схожий "податок на Україну" - і, на жаль, не змогла його ефективно адмініструвати, наслідком чого стало розчарування. Потрібно відновити довіру - і в майбутньому нормальна Українська держава зможе системно підтримувати діаспору.

Хто платить - той замовляє музику. Якщо втратиться довіра - ми просто не дамо грошей. Якщо на наші кошти існуватимуть громадські організації - їм не треба буде тратити час на пошук грантів і бюрократію, з ними пов'язану, і пристосовуватися до тем, пріоритетних для грантодавців.

Якщо на наші гроші існують партії - не потрібно буде продавати місця у виборчих списках. Більше того - самі члени партій і громадяни визначатимуть, хто може їх представити - хто є якісним політичним лідером, вартим того, щоб надавати послугу демократичного представництва звичайним громадянам.
 
Насамкінець

"Весь час вибори - людям це вже набридло".
Віктор Янукович, 8 жовтня 2010 року

Вибори - це про те, хто керуватиме грішми і ресурсами місцевих громад. Якщо Янукович втомився від виборів і, напевне, з радістю їх би відмінив - ми ж не втомлюємося принаймні щомісяця перераховувати гроші в гаманці, щоб знати, скільки можемо витратити, а де зекономити, так?

Саме тому місцеві вибори є можливістю для підтримки наших кандидатів грішми - дати їм 20, 30 чи 50 гривень - і вимагати з них звіту за ці кошти.

Американці кажуть: "no taxation without representation" - нема оподаткування без представництва. Створімо собі представництво, оплачуймо і контролюймо його - і вимагаймо від нього по повній.

Якщо ми хочемо мати якісну державу - спробуймо створити грошовий громадянський запит на неї. Україна варта такої ціни!

Остап Кривдик, політолог, активіст
 
Категорія: Самооборона | Переглядів: 1735 | Додав: Gaidamaka | Теги: самофінансування, Самооборона, самоорганізація
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Друзі сайту
Сайт українських майстрів. Ляльки, дерев'яні вироби, амулети... Твоє радіо parazitakusok Третя паралель - переклад коміксів українською мовою
Календар
«  Січень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Міні-чат
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz