Головна

Реєстрація

Вхід
Субота, 24.06.2017, 16:36
Вітаю Вас Гість | RSS
МЕНЮ
Категорії цікавого
Агресія проти України
ЗНАТИ, ЩОБ ВИЖИТИ
Історії війни
Загальні новини
Резонанс
Геополітика
Економіка і внутрішня політика
Ротація влади
Корупція
Міжнародна економіка
Енергетична безпека
Самооборона
Ініціатива 1-го Грудня
Особистості
Козацькому роду нема переводу
Памятаймо
Світ про нас
Бізнес
Новини культурного простору
В здоровому тілі - здоровий дух
Екологія
Освіта
Соціум
Життя...
Не салом єдиним...
Гу-мор
Корисності
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
free counters
Головна » 2008 » Вересень » 30 » Економічні теорії Заходу - Чим цікавий Фрідман Україні?
14:19
Економічні теорії Заходу - Чим цікавий Фрідман Україні?
Сьогодні важливим для України є питання управління грошовою масою, щоб не «заразити» економіку країни новою хвилею інфляції після виплати громадянам по одній тисячі. Саме зараз доречно пригадати напучування американця Фрідмана, лауреата Нобелівської премії, засновника монетаризму.

Він помер зовсім недавно, в листопаді 2006 року, в одній із лікарень Сан-Франциско від гострої серцевої недостатності на 95-му році життя (народився 31 липня 1912 р.).

Фрідман цікавий Україні не тільки як відомий економіст, а і як особистість. Його батьки родом із Закарпаття (тоді ті терени входили до складу Австро-Угорщини), що виїхали у пошуках кращого життя до Америки.

Ідеї Фрідмана, класика економічної школи Чікаго, що виступав за максимальне обмеження державного втручання в економіку, не одразу завоювали визнання в економічному світі. До речі, антиглобалісти називають його «хрещеним батьком» створення нового світового порядку в світі. За популярністю і поширенням наукових ідей Фрідман конкурує з такими стовпами сучасної економічної науки, як Джордж Кейнс і Поль Самуельсон, Даніель Белл і Елвін Тоффлер. За твердженням фахівців, сьогодні економічне вчення Фрідмана значущіше, ніж Кейнсове, оскільки за допомогою грошової маси можна регулювати параметри господарського розвитку країни. Але, як вважають послідовники Фрідмана, не треба захоплюватися «вкиданням значної маси грошей в обіг, щоб не було «перегріву економіки».

В останні десятиліття ХХ століття під впливом ідей американського економіста перебували такі світові лідери, як Маргарет Тетчер у Великій Британії і Рональд Рейган у США. А 2002 р. на церемонії на честь Фрідмана в Білому домі президент США Джордж Буш вказав, що його ідеї живуть і перемагають у всьому світі, зокрема в країнах Східної Європи і СНД. Американський економіст, який відкрив економічну теорію монетаризму, вважав, що економіку країни, а, отже, й інфляцію, можна контролювати через грошові вливання в неї, хоча багатьом урядам бракує політичної волі в скороченні або збільшенні державних витрат. Можливо, ця сентенція Фрідмана має стосунок і до України, яка шукає інструмент впливу на економіку.

На переконання Фрідмана, інфляція завжди і скрізь є монетарним (грошовим) феноменом. Упевненість американця в необхідності і доцільності застосування монетарної політики, а також його відхід від економічних теорій Кейнса базується на тому, що, на думку Фрідмана, ринкові сили мають саморегульований характер і що існує природний рівень безробіття, яке визначається структурними і організаційними силами на ринку праці (такими, як привілеї у зв’язку з безробіттям і діяльністю профспілок), тому інфляцію неможливо скоротити підвищенням державних витрат.

Фрідман був прихильником запровадження від’ємного податку на дохід (замість виплат по лінії соціального страхування), який сплачувався б автоматично, якщо доходи в країні падають нижче певного рівня. Він доводив, що в такому разі можуть зрости стимули до більш оплачуваної зайнятості і скорочення бюрократичного втручання. Гіпотеза Фрідмана про перманентний дохід стала значним внеском у теорію споживання. Згідно з нею, витрати споживача залежать від чинника очікування довгострокового або перманентного доходу і не змінюються залежно від поточних коливань доходу.

Народився Фрідман у єврейській сім’ї в Брукліні. Родина мала в своєму розпорядженні невеликі і непостійні доходи і ніяк не могла вибитися з низів. Проте вона не голодувала, а атмосфера в сім’ї була теплою і доброзичливою. У 16-річному віці Фрідман вступив до Рутгерського університету з правом отримання часткової стипендії. 1932 р. здобув ступінь бакалавра одразу за двома дисциплінами — економікою і математикою. Під час навчання в університеті Фрідман потрапив під вплив двох асистентів: Артура Ф. Бернса, який згодом став директором Федеральної резервної системи США, і Гомера Джонса, майбутнього авторитета у сфері теорії процентної ставки. 1933 р. він вже мав ступінь магістра і перейшов для стажування аспіранта в Колумбійський університет (Нью-Йорк). Однак повернувся до університету в Чікаго, де взяв участь у великомасштабному проекті досліджень споживацького бюджету для Національного комітету з природних ресурсів США. Співпраця Фрідмана з Національним бюро економічних досліджень США (НБЕІ) почалася 1937 р., коли він став помічником у іншого відомого економіста Саймона Коваля.

 1940 р. він завершив написання наукової праці «Доходи від незалежної приватної практики». Вона згодом лягла в основу дисертації на здобуття ступеня доктора економіки. Один з висновків цього дослідження — «у медицині обмежена можливість підвищення доходів лікарів усіх спеціалізацій, окрім дантистів» — викликав такий спротив, що видання книги було затримане до закінчення Другої світової війни.

Мілтон Фрідман одружився 1938 р., його дружина — Роуз Діректор — економіст; їхнє знайомство почалося із спільної наукової праці в чиказькому університеті.

У роки Другої світової війни Фрідман за завданням федерального міністерства фінансів брав участь у розробці податкової політики. 1946 р. він отримав ступінь доктора в Колумбійському університеті і невдовзі став професором університету в Чікаго, де працював аж до своєї відставки в 1977 році.

 У 1945 — 1946 рр. вчений встигає ще й викладати економіку в Міннесотському університеті. Пізніше Фрідман повертається до університету в Чікаго і стає асистентом-професором з економіки. Тут він починає тривалу роботу над створенням монетарної теорії.

1950 р. вчений як консультант з реалізації «плану Маршалла» (відновлення зруйнованої війною економіки країн Західної Європи) прибуває до Парижа, де стає активним захисником ідеї плаваючих валютних курсів. Він передбачив, що фіксовані валютні курси, запроваджені Бреттон-Вудською угодою в 1944 р., зазнають фіаско, що і сталося на початку 70-х рр.

Пізнання Фрідмана зросли в результаті співпраці з професором Фулбрайтом з Кембріджа. Він починає працювати і з З.Ковалем. Співпрацюючи з Дороті Бред, Маргарет Рейд і Роуз Діректор, Фрідман сформулював і знайшов практичне підтвердження своєї гіпотези «постійного доходу споживання». Протягом трьох десятиліть він є активним членом Американської економічної асоціації, президентом якої був у 1967 р.

Окрім Нобелівської премії, Фрідман був удостоєний медалі Джона Бейтса Кларка Американської економічної асоціації (1951) і почесних вчених ступенів багатьох американських і зарубіжних університетів і коледжів.

Становлення Фрідмана як економіста простежується з його перших самостійних кроків у науці. Його подальший внесок в теорію і практику економічної науки супроводжується отриманням несподіваних результатів. Він стає плідним дослідником і популярним письменником-економістом, бере участь у важливих дослідженнях, що їх проводять урядові й академічні інститути, а також керує школою економістів у Чикаго. Попри те, що багато його поглядів на економічну теорію і державну політику залишаються спірними, він, за словами англійського економіста Джона Бартона, створив міцний підмурівок для майбутніх досліджень з макроекономіки.

У своїй книзі «Теорія функції споживання» (1957 р.) Фрідман довів, що концепція Джона Мейнарда Кейнса, яка пов’язує поточне споживання з поточним доходом, неминуче призведе до помилкового курсу. Натомість вчений висунув теорію, згідно з якою споживач не будує своїх споживацьких розрахунків, за винятком тимчасових, на поточному доході, покладаючись на очікуваний або постійний дохід. Хоча постійний дохід не завжди очевидний, його можна було б розрахувати за зваженим усереднюванням останніх надходжень коштів. Це усереднювання він назвав «розподіленим лагом». Досліджуючи практичні дані споживання, Фрідман встановив, що результати не розходилися з його теорією постійного доходу (у 50-х рр. Франко Модільяні представив альтернативну, але схожу «теорію споживання», прив’язану до життєвих циклів). Висновок про постійний дохід зіграв важливу роль і викликав обгрунтовану зміну формулювання кількісної теорії грошей. У подальших роботах Фрідман покаже, що зміни грошового попиту протягом усієї історії Америки визначалися змінами у сфері постійного доходу.

Значення теорії Фрідмана про постійний дохід важко переоцінити. Значна частина подальших досліджень сукупного споживання підтверджує цю теорію, а розроблена методика визначення й оцінки прогнозованих доходів викликала великий інтерес у макроекономістів. Понад те, найважливіші досягнення в економетриці протягом 60 — 70-х рр. було зроблено завдяки статистичним методам заокеанського вченого, які він використовував саме для оцінки постійного доходу.

Опублікування в 1963 р. фундаментальної праці Фрідмана, у співдружності з Ганною Дж. Шварц, «Становлення грошової системи в США» засвідчило важливість його теорії не тільки в прикладному сенсі, а й у сенсі історії грошового обігу. Автори зібрали великі статистичні матеріали з питань грошового обігу, починаючи з Американської революції, і документально довели всесторонній вплив грошової маси, що бере участь у державному обороті, на інфляційні процеси.

Розділ праці з Шварц, присвячений епосі Великої депресії, містив звинувачення Федеральної резервної системи США у нездатності підтримувати адекватний рівень ліквідності банківської системи США. Вони сформулювали таку думку: «Радикальне скорочення грошової маси — це хоч і трагічне, але справжнє свідчення могутності монетарної політики напротивагу думці Кейнса та його прихильників про скорочення грошової маси, що є в обігу, як про слабкість банківської системи». Відстоюючи своє вчення, Фрідман у співавторстві з економістом Девідом Мейселменом 1963 р. опублікував критичну статтю про основну ідею Кейнса і його послідовників. У ній було показано, що номінальні споживацькі витрати визначаються радше грошовою масою, ніж окремими статтями витрат державного бюджету. Ці міркування лягли в основу так званих теорій грошового обігу 80-х років.

За словами Фрідмана, «вся справа в грошах», бо зміни інтенсивності зростання номінальних доходів переважно обумовлені змінами зростання грошової маси.

Монетарна доктрина Фрідмана стала життєздатною основою тодішніх доктрин, попри надмірне виділення одного причинного чинника — грошової маси, що не могло не викликати певного скептицизму серед дослідників.

Досягнення вчення так чи інакше пов’язані з його аналізом хиб Кейнсової теорії і дієвою критикою кривої Філіпса, яка приблизно інтерпретує «природне зростання безробіття». Критичний аналіз досліджуваних явищ дав змогу впливати на розробку теоретичних аспектів економічної політики і оцінку економічних чинників безробіття для періодів наростання інфляції і періодів скорочення зайнятості працездатного населення. Понад те, його вичерпний аналіз ролі політики стабілізації економічної кон’юнктури наочно демонструє, яким чином і у зв’язку з чим заходи економічної стабілізації можуть несподівано давати протилежний ефект.

1976 р. Мілтон Фрідман був удостоєний Премії пам’яті Нобеля з економіки «за досягнення у сфері аналізу споживання, історії грошового обігу і розробки монетарної теорії, а також за практичний показ складності політики економічної стабілізації». У Нобелівській лекції він повернувся до питання, порушеного ще 1967 р. — заперечення вчення Кейнса про стійку залежність між темпом розвитку інфляції і безробіттям. Він дійшов висновку, що на тривалому інтервалі крива Філіпса все ж таки зміщується вгору за умови природного зростання незайнятості.

Фрідман заслужив визнання як радник президента Річарда Ніксона (роки президентства 1968 — 1974), попри розбіжності у поглядах на встановлення жорсткого контролю рівня цін і заробітної плати.

Погляди Фрідмана на важливість невтручання держави в соціальну політику стали дуже популярними завдяки постійним публікаціям у відведеній для нього з 1966 р. колонці журналу «Ньюсуїк», а також завдяки його новій книзі «Капіталізм і свобода». Його популярна книга «Свобода вибору» навіть дала назву телевізійній заставці його циклу бесід з соціальних і економічних питань.

Багато пропозицій Фрідмана, такі, як обмежене втручання держави в економіку, запровадження найманої військової служби, використання «від’ємного прибуткового податку» (виплат з бюджету особам з недостатніми доходами), отримали практичне втілення. Інші пропозиції — отримання освіти на основі поручительства щодо подальшої оплати, відмова від соціального захисту і мінімальної заробітної плати — викликали серйозні заперечення провідних політиків Америки.

За останні десятиліття ім’я Мілтона Фрідмана стало символом свободи в її специфічному американському розумінні, визначеному ще одним з батьків-засновників держави — Томасом Джефферсоном («Найкращий той уряд, який менше керує»).

 Суть наукового доробку Фрідмана позначена вельми містким терміном — «монетаризм». Якщо не занурюватися в наукове підгрунтя, то можна сказати, що монетаризм — це антипод державного регулювання економіки. Його основна концепція полягає у тому, що вільна від державного втручання ринкова економіка з її вільними цінами і конкуренцією сама здатна забезпечити своє функціонування.

В одній з найвідоміших книг Фрідмана «Капіталізм і свобода» (1962) висладено суть політичної філософії автора: капітал і його власник повинні бути максимально вільні від тиску державної влади.

Після подій 11 вересня розумом Америки оволоділи ідеї тотального єднання нації і глобального месіанства. Почалося жваве «згортання» інститутів буржуазної демократії. Все це змусило повстати «пенсіонера економічноі науки». «Примара блукає Америкою, примара кейнсіанства» — так відреагував маститий вчений на рішучі кроки адміністрації Буша-молодшого щодо встановлення контролю над особистим життям громадян і їхнім бізнесом.

Проте найнесподіванішим стало протистояння патріарха неолібералізму в об’єднаній Європі. Фрідман, який цікавився спільним європейським ринком ще з кінця 50-х (за завданням уряду він провів тоді кілька місяців у Парижі як консультант з реалізації плану Маршалла), різко виступив проти запровадження євро, передрікаючи європейській економіці швидкий і неминучий крах під тиском «сильного» долара. На думку економіста, євро може досягти високого курсу, але тільки на якийсь час, оскільки в багатьох країнах єврозони економічна ситуація вкрай непроста. На хвилі підвищеного інтересу до курсу євро і долара Мілтон Фрідман вважає, що євро зникне протягом найближчих 5 — 15 років, а долар може втратити свої лідируючі позиції світової валюти.

 

Сергій Лебедько
За матеріалами зарубіжних видань

http://www.personal-plus.net/263/3072.html
Категорія: Особистості | Переглядів: 656 | Додав: Gaidamaka | Теги: Фрідман, монетаризм
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Друзі сайту
Сайт українських майстрів. Ляльки, дерев'яні вироби, амулети... Твоє радіо parazitakusok Третя паралель - переклад коміксів українською мовою
Календар
«  Вересень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Міні-чат
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz