Головна

Реєстрація

Вхід
Понеділок, 24.07.2017, 05:38
Вітаю Вас Гість | RSS
МЕНЮ
Категорії цікавого
Агресія проти України
ЗНАТИ, ЩОБ ВИЖИТИ
Історії війни
Загальні новини
Резонанс
Геополітика
Економіка і внутрішня політика
Ротація влади
Корупція
Міжнародна економіка
Енергетична безпека
Самооборона
Ініціатива 1-го Грудня
Особистості
Козацькому роду нема переводу
Памятаймо
Світ про нас
Бізнес
Новини культурного простору
В здоровому тілі - здоровий дух
Екологія
Освіта
Соціум
Життя...
Не салом єдиним...
Гу-мор
Корисності
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
free counters
Головна » 2014 » Лютий » 10 » Артем Скоропадський: Наше завдання — не перемога опозиції, а докорінна зміна системи і встановлення нових правил гри
17:00
Артем Скоропадський: Наше завдання — не перемога опозиції, а докорінна зміна системи і встановлення нових правил гри

«Правий сектор» вчинив переполох у політичному житті країни. «Заявка» нещодавно відбувалася на Грушевського, а далі рух дуже швидко обзавівся атрибутами політичної сили. Один із них — прес-аташе. Ним став журналіст Артем Скоропадський, з яким ми сьогодні говоримо про те, чим є рух «Правий сектор», перспективи революції, переговори з владою та опозицією і співпрацю зі ЗМІ.

— Артеме, конкуренція на націоналістичному полі досить жвава, чому вирішили створити єдину організацію «Правий сектор»?

— Так вийшло, що ми стали виразниками поглядів людей, які хочуть змінити владу. Конкуренція може бути серед політичних партій, які виборюють місця у владі. Ми ж, з ініціативи «Тризуба» ім. Степана Бандери, об’єднали різноманітні спільноти. Власне, всі ми знайомі один із одним упродовж тривалого часу. Ми вийшли на керівників УНА-УНСО, «Патріотів України», вели переговори з різними місцевими організаціями. Усі погодилися, що потрібно зорганізуватися та вийти зі спільною ідеєю. Бюрократію не розводили, ми ж не політикани.

— Яким чином ви позиціонуєте свій рух у ЗМІ — передусім як радикальну революційну організацію чи більш помірковано — з перспективою на подальший політичний розвиток?

— Ми не маємо на меті створювати якийсь образ. Наше завдання — завершення української національно-визвольної революції. Піарщиків та іміджмейкерів у нас немає — просто відповідаємо на ті запитання, з якими до нас звертаються. Активісти «Правого сектору» вже багато років займаються тим, чим зараз. Зростання інтересу до нашої діяльності пояснюється лише ескалацією конфлікту. Ми не думаємо над тим, як би нам хотілося, щоб нас бачили. Ми — такі, які ми є. Звісно,  «Правий сектор» в жодному разі не є радикалами чи екстремістами, як нас інколи називають. Ми — революціонери і націоналісти. Українське суспільство, на мій погляд, в цілому сприймає нас добре. Одне зі свідчень цьому — наша група «ВКонтакті», кількість підписників на якій за тиждень зросла з 10 до 180 тисяч. Оскільки мій телефон вказано в Інтернеті, мені дзвонять із найширшого кола питань. Дзвонять люди з усієї України — від Коломиї до Красного Луча Луганської області. Гадаю,  властива нашому рухові жорсткість у відстоюванні власної позиції імпонує багатьом. Адже двомісячне стояння взимку на Майдані — це дурість. Потрібні реальні дії, а ми показали всім, що здатні до них.

— У ЗМІ з’являлась інформація, що «Правий сектор» планує створити політичну партію. Це відповідає дійсності?

— Зараз про це зарано говорити. Сьогодні в нас єдине завдання — завершення революції та переформатування країни в новому вигляді. Лише після цього зможемо відповідати на запитання про створення партії. Звісно, як революціонери, ми маємо бажання взяти відповідальність за країну на себе.

— У чому, на ваш погляд, має полягати завершення революції?

— Наше завдання — не перемога опозиції, а докорінна зміна системи й встановлення нових правил гри. Якщо просто поміняти Януковича на, до прикладу, Тягнибока, це не буде революція. Натомість зрозуміло, що вже нова система революціонерів переслідувати не буде. Можливо, навіть навпаки — станемо національними героями. Гадаю, для значної частини населення ми вже ними є.

— Зміна системи потребує конкретних механізмів. Про що йдеться?

— Спершу повинен піти Президент. Коли це станеться, зможемо говорити про подальші дії. Робити все слід послідовно. Також наше першочергове завдання — звільнення всіх політичних в’язнів, усіх тих, хто був затриманий упродовж останніх трьох тижнів. Тоді настане час наступного етапу боротьби. Нинішній режим — це скеля. Ми довбемо її поступово й наполегливо — руйнуємо по шматочках.

— Ви не думаєте, що переговори з владою щодо політв’язнів, до яких вдалися «Правий секторі» і «афганці», можуть посіяти недовіру в широкій опозиційній коаліції?

— «Афганці» ініціювали переговори із силовиками щодо цього й запросили нас. У них взяли участь голова СБУ, заступник міністра внутрішніх справ і представник ГПУ. Ми цього не приховували й навіть одразу скликали прес-конференцію. Але інша справа — те, як преса все це висвітлила. Мовляв, ми згідні звільнити геть усі будівлі, якщо випустять наших активістів. Мови про це не було. Насправді ми лише повідомили силовикам, що й так пішли на компроміс, припинивши «бойові дії» на вулиці Грушевського. У разі звільнення активістів «Правий сектор» готовий залишити вулицю Грушевського й повернутися на Майдан. Це — єдина поступка, що на неї ми погодилися заради свободи сотень людей, які перебувають у в’язниці. Залишати Будинок профспілок, Український дім і Жовтневий палац ми наміру не маємо. Преса ж розповіла про це так, ніби ми готові залишити взагалі всі захоплені приміщення. Це — безглуздя, бо, наприклад, будівлю КМДА ми не контролюємо, — там немає жодного активіста «Правого сектору». Її контролює «Свобода». Той випадок став першим, коли нашу позицію справді сильно спотворили — до цього ЗМІ її транслювали доволі адекватно. Потихеньку наші вимоги виконуються, але політики намагаються все перекрутити. Взяти хоча б ухвалений закон про амністію, де йдеться про те, що ми маємо все звільнити, й тільки потім почнуть випускати людей. Ми заявили, що нам такий варіант не підходить.

— Із яким порядком денним ваша організація хоче вступити до переговорів, які зараз ідуть між владою та опозицією?

— Ми хотіли бути не однією зі сторін переговорів, а усього лише спостерігачами у цьому процесі. Ми неодноразово заявляли, що з Януковичем можна вести переговори тільки про одне — умови його капітуляції. Вони ж домовляються невідомо про що. Тож постало питання про те, щоб певні представники від Майдану стали спостерігачами, щоб запобігти виникненню підкилимних домовленостей. Тим паче, ми не перші про це заявили, але сама наша заява викликала бурхливу реакцію.

— Лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош — уродженець Дніпродзержинська. Чи підтримуєте ви якусь комунікацію зі Східною Україною?

— Люди виходять скрізь, і наші представники включаються в події. Але зазвичай усе вирішується в Києві, тому основні сили сконцентровано тут. Коли ми розпочали наступ 19 січня, хвиля пішла по всій Україні. Головне — показати приклад. Це, як з Леніним, — повалили одного, й люди далі почнуть самі діяти у регіонах.

— Хто запропонував вам стати речником «Правого сектору»? Які завдання стоять зараз перед вами передусім?

— Багато років я працював у газеті «Комерсант». Незадовго до революції звідти звільнився, був фрі-лансером. Коли «Правий сектор» голосно заявив про себе, до мене за інформацією та контактами почали звертатися колеги-журналісти, оскільки вони знали, що вулична політика була однією з головних тем моїх матеріалів. Таким чином, я допомагав знайти спільну мову, з одного боку, своїм друзям-журналістам, а з другого — своїм друзям із «Правого сектору», яких знаю вже багато років. Тоді я сам запропонував стати їхнім прес-секретарем. Хлопці були не проти, оскільки особливого досвіду спілкування з пресою в них не було. З того моменту я перестав спати — з ранку до ночі відповідаю на дзвінки. Від власного імені нічого не коментую — можу озвучувати лише ті позиції, що вже були вироблені. Крім того, в мої обов’язки входить організація зустрічей керівництва ПС з пресою. Загалом публічно від імені організації виступає лише три людини: голова Дмитро Ярош, його заступник Андрій Тарасенко та я.

— Ви не боїтеся переслідувань? За межі Майдану виходите?

— Звісно, зараз я на легальному становищі. Безумовно, побоювання є, й я не приховую цього — адже всі бачили, скільки було різних неприємних ситуацій із автомайданівцями, журналістами... Проте я чудово знав, на що йду.

— Особисто ви є членом «Правого сектору»?

— У «Правому секторі» інституту членства немає, адже це — об’єднання різних організацій. Але ідеологію їхню я поділяю й підтримую цей рух у всьому, тому вважаю себе його частиною. Зазвичай я присутній на всіх важливих нарадах і зустрічах керівництва, тому переконаний, що вони мені цілком довіряють.

— Підозрюю, що люди, які входять до «Правого сектору», не надто охоче спілкуються з пресою. Як вдається знайти необхідний рівень довіри?

— Рядові активісти рідко спілкуються з пресою. Хоча, якщо в когось є бажання поговорити з журналістами, ми звичайно їм не забороняємо. Лише заради їхньої ж безпеки вимагаємо, щоб робили це анонімно й закривали обличчя.

— Загалом, особливих претензій до роботи журналістів ви не маєте?

— Найперше маю сказати, що ЗМІ виявляють надзвичайний інтерес до нашого руху. За останній тиждень мені довелося спілкуватися з представниками, мабуть, усіх провідних українських видань і з багатьма колегам  з-за кордону. Наприклад, позавчора ми давали інтерв’ю американському журналу «Тайм» — одному з найбільш впливових видань у світі. За коментарями звертались іспанці, англійці, навіть медійники з однієї з африканських країн. Щодо об’єктивності їхніх матеріалів у мене претензій загалом немає. В Україні нас інколи звинувачують у антисемітизмі, але лише вчора я давав інтерв’ю одній із ізраїльських газет, і жодних проблем у нас не виникло. До речі, спілкувались ми у синагозі. Українські ЗМІ ставляться до «Правого сектору» загалом так само, як вони раніше ставилися до організацій, що до нього входять. Чесні журналісти пишуть чесно, а ті, хто відстоює інтереси якихось олігархів, пишуть те, що їм потрібно.

— Ви й досі є громадянином Росії?

— Так, я — громадянин РФ, але жодних упереджень з цього приводу в моїх товаришів немає. Я підтримую їх у всьому вже протягом семи років й не думаю, що для них має якесь значення моє громадянство. Загиблий активіст УНА-УНСО білорус Михайло Жизневський теж не був українцем за паспортом, але він став не гіршим бійцем, ніж його побратими. Немає різниці, яке в тебе громадянство, головне — твоє ставлення до України і до боротьби українців за свою незалежність. Особисто я планую змінити громадянство, але сьогодні в мене просто немає технічної можливості це зробити. В Україні я живу з 2005 року й не планую нікуди звідси їхати.

— Із чим пов’язані позитивні відгуки «Правого сектору» про народного депутата Андрія Парубія. Ви плануєте його залучити до вашого руху?

— Ми довіряємо Андрієві Парубію, оскільки впродовж своєї політичної кар’єри він не заплямував себе поганими вчинками. Андрій — простий хлопець, який бореться за Україну. Він — один із нас, такий самий як і ми. Стосунки у нас робочі. Він спілкується з лідерами опозиції й зокрема доносить до них те бачення ситуації, яке має «Правий сектор».

Анна ЧЕРЕВКО, Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Джерело

Категорія: Особистості | Переглядів: 160 | Додав: Gaidamaka | Теги: Правий сектор
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Друзі сайту
Сайт українських майстрів. Ляльки, дерев'яні вироби, амулети... Твоє радіо parazitakusok Третя паралель - переклад коміксів українською мовою
Календар
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728
Міні-чат
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz