Головна

Реєстрація

Вхід
П`ятниця, 24.11.2017, 08:33
Вітаю Вас Гість | RSS
МЕНЮ
Категорії цікавого
Агресія проти України
ЗНАТИ, ЩОБ ВИЖИТИ
Історії війни
Загальні новини
Резонанс
Геополітика
Економіка і внутрішня політика
Ротація влади
Корупція
Міжнародна економіка
Енергетична безпека
Самооборона
Ініціатива 1-го Грудня
Особистості
Козацькому роду нема переводу
Памятаймо
Світ про нас
Бізнес
Новини культурного простору
В здоровому тілі - здоровий дух
Екологія
Освіта
Соціум
Життя...
Не салом єдиним...
Гу-мор
Корисності
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
free counters
Головна » 2015 » Березень » 23 » Андрій Єрмоленко: "Коли усвідомлюєш, що всі верхні щаблі влади займають справжні "жлоби", важко залишатися байдужим
16:34
Андрій Єрмоленко: "Коли усвідомлюєш, що всі верхні щаблі влади займають справжні "жлоби", важко залишатися байдужим

Саме він зробив звичний і застарілий образ Тараса Шавченка модним персонажем поп-культури. Йому вдалося обернути російську злість на українську гордість, створивши унікальний і самобутній шеврон "Укроп" для наших бійців у зоні АТО. Він називає себе одним із самих "афігєнних" художників України і не вірить у менталітет і музу. Він малює саркастичні і злі карикатури на українських політиків і називає Росію ведмедем, який заліз до нашої квартири, спочатку випив усе кримське вино, а потім сів біля холодильника "Донбас" і туди не пускає... Людина протиріч, "інь" і "янь" сучасного українського мистецтва Андрій Єрмоленко завітав у гості до "Чоловічого клубу", який Перший Національний покаже вже цієї суботи, 14 березня, о 16:50.

Про фронт у серці, країну "трієчників", твори, які не викликають емоцій та чарівний "пєндель", який допомагає у створенні художніх шедеврів, – в інтерв’ю художника Андрія Єрмоленка.

Андрію, Вас знають як митця, котрий створює шеврони для українських вояків. Зокрема, відомого шеврону "Укроп" та багатьох інших. Розкажіть, із чого це все почалося?

А почалося це все з Євромайдану, подій на Грушевського. Товариш із "Другої сотні", який там воював, якось мені сказав: "Якщо ми вже почали виходити воювати, то в кожного воїна має бути якась ідентифікація". Так з'явилася перша нашивка. Коли я намалював і побачив, що хлопці почали носити на плечах моє творіння, був дуже гордий. А потім, коли закінчився Майдан і в Криму з'явилися російські військові, ми зрозуміли, що це звичайне російське вторгнення. Ми вже були заряджені ідеями, щоб для добровольчих батальйонів робити нашивки. Потім до мене почали звертатися хлопці із різних батальйонів. Скажу, що під час війни з'являється потреба в мистецтві. Неправдива думка, що коли звучать пушки – музи мовчать. Колись мені сказав один із бійців, що йому не байдуже, що буде у нього на плечі, коли він ітиме в бій. Тоді я зрозумів, що це потрібно. Коли до мене звертаються стосовно створення шевронів та подібного, я це роблю безкоштовно. Це фронт, який у моєму серці. Українці мають усе це усвідомлювати. Ось я піду додому і буду домальовувати обіцяні шеврони. Інколи на їхнє створення може піти два-чотири тижні, бо боїшся віддати на фронт якийсь непотріб. Хочеться, щоб хлопцям було приємно і мені було не соромно за свою роботу. Шеврон "Укроп" з'явився як своєрідна відповідь на атаку ворогів. Пам’ятаєте, як росіяни обзивали українців укропами? От ми і використали їхню злість і створили такий шеврон, з яким воюють наші хлопці.

За фахом Ви хімік. Як стали митцем?

Саме так. Просто якось я зрозумів, що живу в країні "трієчників". І багато хто займається не своєю роботою. Якось зрозумів, що належу до людей, які ходять на роботу, мов на каторгу. Кожен день – суцільна рутина, очі не світяться. Жахливо, коли людина займається не тим, чим треба. Тоді всі навколо "козли", у тому числі й начальник. І ось коли я також зрозумів, що я так більше не можу жити, що малювання в лабораторії мені дає більше  задоволення, ніж хімічні експерименти, вирішив залишити сферу науки. Тепер у мене немає хобі, бо воно є моєю роботою. Саме тому я – щаслива людина. Тепер займаюся тією роботою, яка мені подобається. І я знаю, що цим я зароблю собі на життя. Та найголовніше для мене – це створення картин. І кожна людина "на своєму місці" – це творець, ким би вона не працювала.

У Вас є ціла серія картин, присвячених поетові Тарасу Шевченку. На них він у різних незвичайних образах, як то тракторист. Звідки такі ідеї?

Коли я, так би мовити, познайомився з Тарасом Григоровичем, зрозумів, що є одна проблема – зображати його в шапці чи без шапки. А зробити його модним персонажем поп-культури ніхто не намагався. Я пропагую неканонічного Шевченка – дуже красивого і крутого. Мені це вдалося. Зараз з'являється все більше подібних робіт. Чудово, що у нас є свій поет, яким ми пишаємося. Жодної роботи з його зображенням я не робив просто так аби зробити чи для того, щоб посміятися. Мене запитують, мовляв, нащо я зобразив його, наприклад, в образі міліціонера? Треба змінювати себе разом із зашкарублим образом героїв.

Як створюєте свої роботи? Які з них даються Вам легше, а які важче?

Важко відповісти на це запитання. Інколи допомагає якийсь чарівний "пєндєль", а інколи – просто треба. Кожну свою роботу я маю зробити настільки гарно, щоб я потім за неї не червонів. Буває, що тяжко відповісти – скільки часу займе якийсь проект. Наприклад, досить довго я робив обкладинку альбому для гурту "Гайдамаки". Над нею я почав працювати до Революції гідності, а закінчив її аж улітку. Але вийшла дуже прикольна обкладинка. При створенні певних робіт час забирають роздуми, а інколи "демони". Буває так, що щось створив, а воно зовсім не те, не викликає тих емоцій, які б хотілося. Часом людям говорю, що я один із самих афігєнних художників України. Чому я так самовпевнено заявляю?! Бо я маю брати на себе відповідальність за ту роботу, яку роблю. Деякі люди бояться говорити: "Я професіонал своєї справи". І дарма… У таких людей нічого в житті не вийде. І так країна в цілому ніколи не вибереться зі статусу "трієчників", буде постійно потерпати. Про нас і далі будуть говорити: "Дурний, бо бідний, а бідний, бо дурний". Особисто я не вірю в менталітет і музу. Головне наполегливо працювати, вміти цінувати себе.

Доводилося потерпати від цензури?

Кожного дня (сміється)! А сама головна проблема – це самоцензура. Те ж саме буває і в журналістів, коли вони не можуть переступити через свої переконання. Це є і в художників.

Які найяскравіші емоції викликали Ваші роботи?

Реагували так: "Побачу – зарубаю! Я тебе знайду!" (сміється). Та до конструктивної критики я завжди прислухаюся.

Зараз Ви працюєте арт-директором журналу "Український тиждень", де з-під Вашого пензля вийшло багато карикатур та "в’їдливих" зображень різних політиків. Погроз не було від них?

Ні, погроз від політиків не отримував. А от українські патріоти погрожували через зображення Шевченка. Політики до художників мають своє ставлення. Вони вважають нас блазнями. Ось таке ставлення до народу і призводить до революцій. Першими на Майдан вийшли люди із творчої спільноти –  художники, поети, журналісти, музиканти, науковці. А потім і народ підтягнувся. Наприклад, я не можу залишатися осторонь того, що відбувається в країні. Це я і зображаю у своїх роботах.

Досить багато картин у Вашому творчому арсеналі про "жлобів". Чим вони привернули Вашу увагу?

Коли усвідомлюєш, що всі верхні щаблі влади займають справжні "жлоби", то важко залишатися байдужим. Коли представники ворогуючих партій б'ються, а потім на заходах цілуються – це щось. Наша інтелігенція у драних штанях, без грошей, а тут у інших із купленими дипломами – "раздольє". Із цим треба ну хоча б щось робити. Тому я почав їх зображати у своїх картинах. Після цього часто чув критику, мовляв, що ж ти таких малюєш – краще б "сірєнь", яблука чи соняшники малював, а не "жлобів". На них неприємно дивитися. Перепрошую, ви породили таких своїм мовчанням, тож не треба робити вигляд, що це вас не стосується. А мені болить, що люди якось вже спокійно ставляться до того, що українці на Донбасі гинуть десятками. Взагалі, для мене Росія – це ведмідь, який заліз в нашу квартиру, спочатку випив усе кримське вино, а потім сів біля холодильника "Донбас" і туди не пускає... 

Але рано чи пізно, війна закінчиться, тож треба вже зараз думати про майбутнє...

Коли все лихе в країні закінчиться, дуже хотілося б розписати церкву, навіть знаю яку… Хочу написати серію ікон для неї і подарувати, але зараз це неможливо. Щоб цим займатися, потрібно мати спокій у душі і мир у країні.

Джерело

Категорія: Особистості | Переглядів: 264 | Додав: Gaidamaka | Теги: митець
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Друзі сайту
Сайт українських майстрів. Ляльки, дерев'яні вироби, амулети... Твоє радіо parazitakusok Третя паралель - переклад коміксів українською мовою
Календар
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Міні-чат
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz